Зимовий сонячний ранок видався напрочуд теплим як для цієї пори. Наша команда у складі чотирьох осіб відправилась на пошуки пригод, а по можливості і снігу, який тоді був в дефіциті.
Похід розпочався на автобусній зупинці с. Татарів, яка розташована одразу на повороті з «Буковельської траси» в напрямку Ворохти. Пройшовши декілька метрів центральною дорогою ми повернули на міст через р. Прут, де розпочався зелений туристичний маршрут Татарів – г. Ягідна. Щоб не заблукати, час від часу, на стовпах та деревах тут намальовані спеціальні зелені позначки.
Покидаючи останні сільські хати ми поринули в глибокий Карпатський ліс, який дивував нас теплими осінніми барвами. Коли розпочалось царство вічнозелених смерек, то й узагалі здавалось, що це рання весна, або тепле літо – ми не були готовими до такої кількості зелених тонів навколо.
Підйом на початку видався досить легким. Ближче до закінчення смуги лісу дорога ставала крутішою, проте складнощів не доставляла. По мірі крутизни схилу зменшувалась наша кількість одягу – на початку мандрівки я був одягнений в теплу термобілизну, зимовий фліс, мембранну куртку без утеплювача і літні трекінгові штани. Як тільки ми почали рух, куртку довелось зняти, щоб не спітніти. На голові в мене була тонка флісова шапка, яка час від часу мігрувала з чола на потилицю, регулюючи тим самим теплообмін J
В кінці лісу ми почали зустрічати снігові плями, які сховались в тіні густих, високих дерев. За ними відкривався краєвид на полонини Ліснівського хребта по якому проходила наша дорога. Тут найкращим орієнтиром є капличка і трохи далі кам’яний хрест, які часто трапляються на Карпатських стежинах. Вийшовши на найвищу точку хребта ми опинились на ґрунтовій дорозі вздовж якої проходить Східно-Карпатський туристичний шлях з червоними мітками. На дорозі ми повернули вліво в напрямку г. Ліснів 1257 м.
Вдалині майорів Чорногірський масив із засніженими титанами – Говерлою і Петросом, яких огортали клубчасті холодні хмари.
В підніжжі г. Ліснів знаходиться дерев’яний стіл із лавками, щоб можна було перепочити, підкріпитись і з новими силами вирушити в дорогу. Ми тут не затримувались тому, що нас чекало дещо цікавіше неподалік. Повернувши вліво на примикаючу дорогу, а потім звернувши з неї вправо ми вийшли на мальовничу полонину, на якій розташована дерев’яна пастуша колиба. Швидше за все влітку тут вирує життя, а взимку вона готова прийняти гірських мандрівників.
Всередині в колибі два лежаки, на яких більш менш може поміститись до 5 людей і величезна буржуйка. Також є стіл і лавка, а з вікна можна побачити сусідні досить популярні вершини – Хом’як (перше фото), Синяк (наступне фото) і неприступну Довбушанку (крайня справа вдалині).
До хатинки ми прибули о 12 годині тож мали достатньо часу, щоб організувати побут, заготувати дрова, принести з джерела води і просто відпочити насолоджуючись моментом заходу сонця. Так непомітно надійшов вечір. На вечерю ми злагодили типову страву мандрівників – макарони з тушонкою. Важко зайти щось, що більше в таких умовах може засмакувати.
Готували ми на пальнику з газовим балоном – так швидше і практичніше через те, що конструкція буржуйки не дозволяла повноцінно закип’ятити воду і не хотілось робили з хатинки сауну, хоча… Все ж після вечері ми пограли ігри, поспілкувались, поспівали хороших українських пісень, помилувались нічним зоряним небом і поринули в глибокий сон.
Ранок почався в нас з походу по воду, звичних ранкових процедур та поживного сніданку – вівсянки зі згущеним молоком, сухофруктами та горішками. Після такої страви можна й на Еверест махнути, але сьогодні ми вирішили обмежитись Ягідною. Прибравши за собою, залишивши дрова і деякі харчі ми попрощались з хатинкою. На годиннику було кілька хвилин по десятій тож ми вирушили в дорогу. Погода була хмарною, тому прийшлось одягнути мембранну куртку. Вийшовши на хребет ми продовжили вчорашній шлях вздовж зеленого і червоного маршрутів.
На вершині гори Ягідна 1216 м також розташований дерев’яний стіл з лавицями. В хорошу погоду звідси відкривається незабутній краєвид на кам’яні хвилі гірського океану. Гора досить популярна тому розчленована дорогами через те, що сюди часто приводятьекскурсії на квадроциклах, які залишають помітний слід на тутешній екосистемі.
В наших планах був спуск до с. Микуличин припорошеною снігом та обледенілою дорогою. Доводилось з обережністю робити кожен крок.
З вершини Ягідної є два маршрути до Микуличина: червоний і жовтий, який за горою примикає до червоного. Жовтий для нас виявився зручнішим, бо він виводив нас найближче до вокзалу.
З кожним метром спуску шлях перетворювався на суміш болота з камінням. З царства зими, перейшовши зелені смереки та осінній ліс, ми вийшли до розміреного, спокійного села. А там вже й асфальтована дорога, прощання і легка ностальгія за морозяними, білими вершинами гір.
